Післявиборчі переговори в Ізраїлі сягнули ще одного показового моменту.
18 листопада Яїр Лапід підтвердив, що він і Нафталі Беннет залишаються відданими створенню уряду на чолі з Гаді Айзенкотом. Його заява пролунала після тривалої зустрічі Беннета з прем’єр-міністром Біньяміном Нетаньягу, яка викликала занепокоєння серед учасників блоку, що прагне змінити чинний уряд.
Згодом Айзенкот, Беннет, Лапід, Авігдор Ліберман і Яїр Голан знову підтвердили свою відданість формуванню того, що вони називають національним надзвичайним урядом. Їхній сигнал був однозначним: усунення Нетаньягу від влади залишається їхньою головною політичною метою.
Та їхні заяви залишають без відповіді принципове питання.
Який уряд цей союз насправді здатен сформувати і які політичні компроміси знадобляться, щоб забезпечити його життєздатність?
Зустріч Беннета з Нетаньягу одразу стала предметом припущень.
За повідомленнями, зустріч тривала приблизно дві години, а канцелярія Нетаньягу назвала її брифінгом із питань безпеки. Також повідомлялося, що Айзенкота не поінформували про цю зустріч заздалегідь.
Згодом джерела, близькі до Беннета, відкинули припущення про те, що він має намір покинути своїх політичних союзників і приєднатися до уряду на чолі з Нетаньягу.
У відповідь Лапід наголосив, що зустрічі, брифінги з питань безпеки та політичні розмови не слід трактувати як свідчення зміни курсу блоку.
Його пояснення цілком може відповідати перебігу нинішніх переговорів. Політичні лідери регулярно підтримують контакти з представниками інших партій, особливо в періоди загальнонаціональної невизначеності.
Проте реакція на зустріч Беннета показує, наскільки чутливим є процес формування коаліції. Вона також порушує ширше питання: чи слід автоматично сприймати розмову з Нетаньягу як загрозу єдності опозиційного союзу?
Для політичного блоку, який намагається створити національний надзвичайний уряд, переговори з партіями-суперниками зрештою можуть виявитися неминучими. Після виборів 27 жовтня в Ізраїлі немає очевидної більшості для формування уряду.
Союз Айзенкота з чотирьох партій має 48 місць у Кнесеті, що налічує 120 депутатів. Для звичайної більшості потрібне щонайменше 61 місце. Ця арифметика відкриває кілька можливих шляхів, кожен із яких потребує серйозних політичних переговорів.
Один із варіантів — співпраця з партіями, які нині належать до блоку Нетаньягу. Інший передбачає залучення підтримки ультраортодоксальних фракцій. Третя можливість — певна форма парламентської співпраці з партіями на чолі з арабськими політиками, зокрема РААМ або Об’єднаним списком.
Ці альтернативи суттєво різняться за своїми політичними наслідками.
На початку цього місяця блок змін представив чотири принципи для запропонованого сіоністського уряду: визнання Ізраїлю єврейською та демократичною державою, відданість Декларації незалежності, загальна національна служба та визнання ХАМАС терористичною організацією, військовим спроможностям і владі якої в Газі необхідно покласти край.
Ці принципи дають основу для оцінки потенційних партнерів по коаліції.
Але вони також виявляють складні розбіжності.
Ультраортодоксальні партії виступали проти загального військового призову. Партії на чолі з арабськими політиками мають різні позиції щодо національної ідентичності Ізраїлю та його політики безпеки. Тим часом «Лікуд» Нетаньягу залишається найбільшою партією урядового табору, який складає повноваження, і можливим учасником переговорів про національну єдність.
Отже, кожен варіант передбачає політичні поступки.
Без відповіді залишається питання, які компроміси Айзенкот і його союзники вважають сумісними зі своїми задекларованими зобов’язаннями. Можливість зовнішньої підтримки з боку РААМ та Об’єднаного списку заслуговує на особливе й беззастережне відкидання.
11 листопада голова РААМ Мансур Аббас розповів про обговорення співпраці між його партією та ультраортодоксальними фракціями, потенційно за підтримки Об’єднаного списку.
Ці заяви не привели до укладення коаліційної угоди.
Існує також важлива різниця між формальним членством у коаліції, голосуваннями щодо довіри в парламенті та обмеженою співпрацею стосовно окремих законодавчих пропозицій.
Утім, партії, які підтримують уряд меншості, можуть мати вплив навіть без посад у кабінеті міністрів. Цей вплив може стати особливо важливим, коли виникають суперечки щодо бюджетів, безпекових заходів або законодавства, яке стосується національної ідентичності.
Рішення Об’єднаного списку залишити залу Кнесету під час виконання Гатікви на установчому засіданні 10 листопада продемонструвало одну із символічних розбіжностей довкола єврейської ідентичності Ізраїлю.
Натомість Мансур Аббас під час виконання гімну залишився стояти.
Ці відмінності мають значення. Арабські політичні представники не становлять єдиного ідеологічного блоку, а участь у парламентській демократії Ізраїлю не вимагає згоди з кожним національним символом чи урядовою політикою.
Водночас розбіжності щодо характеру держави, національної служби та політики безпеки є цілком правомірними предметами коаліційних переговорів.
Якщо Айзенкот зрештою шукатиме підтримки РААМ або Об’єднаного списку, громадськості буде потрібна ясність щодо відповідних зобов’язань і того, чи можна узгодити їх із заявленими принципами його союзу.
П’ятеро лідерів неодноразово називали становище Ізраїлю загальнонаціональною надзвичайною ситуацією. Вони посилаються на безпекові виклики, економічний тиск, суспільні розколи та дипломатичні проблеми.
Це серйозні питання.
Але саме по собі визначення уряду як надзвичайного не пояснює його законодавчої програми й не гарантує згоди між його учасниками.
Наприклад, як потенційна коаліція розв’язуватиме питання обов’язкової служби для ультраортодоксальних громадян? Яка політика безпеки матиме підтримку в межах запропонованої парламентської домовленості? Як вирішуватимуться розбіжності щодо судової реформи?
І який підхід уряд обере до розслідування провалів 7 жовтня?
Спільне бажання змінити чинного прем’єр-міністра може об’єднати політичні партії під час виборчої кампанії. Для управління державою потрібне дещо інше: дієві домовленості щодо політики, бюджетів, інституцій та національних пріоритетів.
Ця відмінність стає особливо важливою, коли потенційні партнери представляють суттєво різні ідеологічні традиції.
Нетаньягу виступав за домовленість про національну єдність, а представники «Лікуду», партії Айзенкота «Яшар» і партії Беннета «Бе-Яхад» уже брали участь в обговореннях такої можливості.
Ці переговори не привели до угоди.
Для Айзенкота та його партнерів співпраця з Нетаньягу пов’язана з політичними й інституційними перешкодами, зокрема розбіжностями щодо його керівництва, судового законодавства та відповідальності за минулі рішення уряду.
Ці заперечення не можна просто відкинути як особисте суперництво.
Так само перспектива співпраці з Нетаньягу порушує питання про те, чи зможуть партії домовитися про спільну програму реформ і дієві обмеження політичного протистояння. Домовленість про єдність також вимагатиме переговорів щодо керівництва, політики та розподілу урядових обов’язків.
Тож ця альтернатива теж не є простою.
Однак зустріч Беннета з Нетаньягу показує, що канали комунікації залишаються відкритими навіть на тлі публічного політичного протистояння.
Те, чи переростуть ці контакти у формальні переговори, чи залишаться лише консультаціями, буде важливою відмінністю в найближчі дні. Айзенкот отримав від президента мандат на спробу сформувати наступний уряд Ізраїлю.
Його партнери публічно підтвердили свою підтримку, але головне парламентське завдання залишається невирішеним. Їхньому союзу ще належить узгодити позиції партій із різними підходами до безпеки, відносин релігії та держави, інституційних реформ і національної ідентичності Ізраїлю.
Для прихильників блоку змін пріоритетом є завершення прем’єрства Нетаньягу та визначення іншого політичного курсу. Для прихильників Нетаньягу ширша домовленість про національну єдність може видаватися такою, що більше відповідає їхнім пріоритетам у сфері безпеки та державного управління.
Обидві позиції є частиною нинішньої демократичної дискусії в Ізраїлі.
Практична перевірка для будь-якого запропонованого уряду полягає в тому, чи зможуть його учасники визначити чіткі зобов’язання та зберегти достатню парламентську підтримку для їх виконання.
Це означає необхідність перейти від декларацій політичної єдності до прозорої урядової програми.
Наступний уряд Ізраїлю зрештою визначатиметься не лише тим, якого лідера він змінить, а й політикою, угодами та парламентськими відносинами, які дадуть йому змогу керувати державою.
Поки Айзенкот, Беннет, Лапід та їхні партнери продовжують переговори, саме ці деталі залишаються найважливішими питаннями без відповіді.
Коментарі
Додати свій голосКоментарів поки немає.