Капітанові танкера, який намагається безпечно провести екіпаж через Ормузьку протоку, мало сенсу сперечатися про те, чи занепадає американська могутність. На капітанському містку стоїть інше питання: чи робить трансляція місцезнаходження судна прохід безпечнішим, чи небезпечнішим. У жовтні сигнали відстеження вимкнуло стільки танкерів, що аналітикам довелося вдатися до супутникових знімків, аби з'ясувати, які вантажі насправді вирушили в путь. Це рішення, ухвалене в морі, говорить нам про важелі впливу Ірану те, чого не може сказати промова в Тегерані.
4 листопада верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї навів події в Перській затоці як доказ того, що американська військова могутність і міжнародний вплив безповоротно занепадають. В англомовному тексті, опублікованому державним інформаційним агентством Ірану, його застереження щодо нового американського нападу було точним в одному аспекті: «Якщо ці агресії повторяться, відповідь буде значно масштабнішою». Географію він залишив домислювати своїй аудиторії. Однак за чотири дні до того його канцелярія висловилася цілком недвозначно щодо двох країн на мапі.
Згідно із заявою канцелярії Хаменеї від 31 жовтня, він доручив вищим військовим командирам підготуватися до негайної відповіді без географічних обмежень і оновити перелік потенційних американських та ізраїльських цілей. Він також заявив, що в разі відновлення бойових дій Іран сам вирішуватиме, коли і на яких умовах вони завершаться. В оприлюдненому повідомленні не було названо жодного конкретного об'єкта чи часових рамок. Проте воно засвідчує, що Ізраїль прямо включили до інструкцій щодо планування.
4 листопада мало іншу аудиторію і власну історію. Цього дня минала річниця захоплення посольства США в Тегерані 1979 року. Хаменеї скористався нагодою, щоб доводити, що зміна політичного керівництва в Америці мало що дасть Ірану, а поступки лише спровокують нові вимоги. Він вихваляв те, що Тегеран називає фронтом опору, згадуючи палестинців, а також Ліван, Ірак і Ємен. Це звернення публічно обґрунтовувало позицію, яку його канцелярія описала 31 жовтня. Воно жодним чином не вказувало на те, що того дня було санкціоновано якийсь конкретний удар.
Ця різниця має значення в Ізраїлі.
Тегеран публічно включив ізраїльські об'єкти до переліку своїх потенційних цілей, і ізраїльські посадовці мають підстави ставитися до цього серйозно. Але якщо ми сприйматимемо кожне повторення погрози як новий військовий наказ, то втратимо здатність розпізнати справжню зміну. Я надав би чималої ваги новим свідченням того, що Іран перейшов від визначення можливих цілей до підготовки конкретного нападу. Друга заява, яка повторює першу, таких свідчень не дає.
3 листопада Reuters повідомило, що аналітична компанія у сфері морських перевезень Vortexa оцінила жовтневий експорт нафти з країн Перської затоки, окрім Ірану, у 17,1 мільйона барелів на добу проти 18,9 мільйона у вересні. Жовтнева оцінка все ще становила приблизно три чверті довоєнних обсягів. І Vortexa, і ще одна компанія з відстеження, Kpler, застерігали, що додаткові дані про відвантаження можуть підвищити їхні оцінки. Це були регіональні показники експорту, тож було б помилкою тлумачити їх як підрахунок барелів, що пройшли саме через протоку.
Які висновки можна обґрунтовано зробити? Вантажі все ще рухалися, а небезпека була достатньо реальною, щоб змінити те, як ходили екіпажі. Ці факти можуть співіснувати. Іран здатен чинити тиск, навіть не зупиняючи кожного танкера. Уряд, який залежить від нафтових доходів, мусить зважати на затримки. Судновласник мусить зважати на безпеку екіпажу. Жодному з них не потрібно вірити твердженню Хаменеї про занепад Америки, щоб бути безпосередньо зацікавленим у відверненні нового раунду бойових дій. На мою думку, ці розрахунки є частиною ефекту, на який розраховане це застереження. Тегеран отримує важелі впливу, коли інші уряди відчувають себе зобов'язаними закликати Вашингтон до стриманості, навіть якщо вони глибоко не довіряють Тегерану.
Тут є промовиста дипломатична деталь. Тієї ж суботи, коли військова директива стала публічною, іранські посадовці, за даними Financial Times, перебували в Досі, обговорюючи з катарськими посередниками тимчасову домовленість. Ми не знаємо, на що була готова погодитися кожна зі сторін. Ми знаємо, що публічне застереження проти поступок і закулісна спроба з'ясувати умови могли відбуватися того самого дня. Для уряду країни Перської затоки посередництво має практичний сенс: її народ і її торгівля можуть понести втрати від конфронтації, до санкціонування якої вони не мали жодного стосунку.
Хто говорить від імені регіону?
Мій дід походив з південного Лівану. Можливо, тому один фрагмент звернення Хаменеї запам'ятався мені довше, ніж його прогноз щодо Америки. Він включив Ліван до своєї розповіді про єдиний регіональний фронт. Ліванська родина може почути, як у цій промові згадують її країну, хоча вона не мала жодного голосу щодо зобов'язань, які Тегеран, схоже, бере на себе від її імені. Тим часом ізраїльська родина чує, що її країну прямо названо в попередній директиві. Для обох родин різниця між політичним гаслом і військовим рішенням важить дещо більше, ніж для людини, яка виголошує промову.
Я оцінював би це застереження за тими рішеннями, на які воно покликане вплинути. Чи відчуває сусідня країна себе зобов'язаною тиснути на Вашингтон, бо її експорт під загрозою? Чи стикається ізраїльський уряд із загрозою, пов'язаною з американським рішенням, яке він може не контролювати? Чи може Бейрут сам вирішувати, чи буде Ліван утягнутий у наступну конфронтацію? Судновласник може змінити план рейсу. Дипломат може запропонувати посередництво. Люди, чиї країни з'являються на чужій мапі, заслуговують на право голосу в питанні, чи вступати їм у війну.
Саме цю тезу я відстоював би на противагу баченню Хаменеї щодо нового регіонального порядку.
Коментарі
Додати свій голосКоментарів поки немає.