Перейти до основного вмісту
100%
ГолосиПолітика

Хто платитиме за наступний винищувач Ізраїлю? І хто його будуватиме?

Дебати щодо 3,8 мільярда доларів щорічної військової допомоги США ставлять перед Ізраїлем складніше питання. Які складові своєї оборони він повинен уміти будувати, ремонтувати й замінювати власними силами?

Перекладено ШІ, мова оригіналу: англійська

Я пілот, і коли чую суперечки про ціну літака, зазвичай думаю про ранок після того, як він приземлиться. Припустімо, екіпаж повертається з проблемою, якої ніхто не передбачав. Хто зможе її діагностувати? У кого є технічна документація, щоб усунути несправність? Скільки часу мине, перш ніж цей літак знову зможе піднятися в повітря? Для авіакомпанії від цих відповідей залежить розклад. Для країни, яка воює, вони визначають, скільки літаків вона зможе підняти в повітря наступного ранку.

Саме про це мені хотілося почути більше 3 листопада, коли президент Дональд Трамп заявив, що вони з прем'єр-міністром Біньяміном Нетаньягу домовилися припинити щорічну американську військову допомогу Ізраїлю до кінця 2026 року. Трамп сказав, що Сполучені Штати й надалі продаватимуть Ізраїлю зброю. Він не надав жодних подробиць про те, як два уряди згортатимуть механізм фінансування, розрахований до вересня 2028 року. Конгрес, який виділяє ці кошти, досі відіграє свою роль.

Я підтримую те, щоб Ізраїль брав на себе більшу відповідальність за фінансування своєї оборони. Я хочу знати інше: чи вкладатиме ізраїльський уряд, який бере на себе більшу частку витрат, також у людей, заводи й інженерну роботу, що дають йому більше контролю над результатом.

Що купують за 3,8 мільярда доларів

Ця щорічна сума охоплює два різні зобов'язання. Згідно з чинним меморандумом, 3,3 мільярда доларів призначено на військове фінансування, а 500 мільйонів доларів — на спільні програми протиракетної оборони. Більша частина фінансування йде на закупівлі американської оборонної продукції. Ізраїль мав змогу витрачати частину коштів у власних постачальників, але угода до 2028 фінансового року повністю скасовує цю можливість.

Погляньте на цей механізм з-за столу ізраїльського офіцера із закупівель. Американський постачальник та ізраїльська компанія можуть кожен запропонувати своє рішення однієї й тієї самої проблеми. Якщо американське фінансування покриває американську закупівлю, а ізраїльську пропозицію доводиться оплачувати з національного бюджету, ці дві ціни означають різне для офіцера, який підписує замовлення. Ізраїльська компанія може пропонувати швидший ремонт або конструкцію, краще пристосовану до місцевих потреб, і все одно насилу вигравати контракт.

Припинення гранту змінює цей розрахунок. Водночас воно залишає Ізраїль самого шукати гроші. Шекель, вкладений у розробку майбутнього літака, — це шекель, який міністерство оборони не може витратити сьогодні на запчастини, льотні години чи ракети-перехоплювачі. Кожен, хто, як і я, виступає за більшу незалежність, винен ізраїльському платникові податків чесний звіт про цей компроміс.

Ізраїль уже стикався з таким вибором. 1987 року його уряд скасував програму винищувача «Лаві». Літак починався як відносно недорогий проєкт, а переріс у складнішу й дорожчу справу. Американське фінансування допомагало підтримувати його розробку. В самому Ізраїлі оборонні посадовці побоювалися, що завершення проєкту змусить їх відкласти інші військові програми. Рахункова палата США задокументувала і фінансовий тиск, і розбіжності щодо того, скільки зрештою коштуватиме літак.

Одна деталь цієї історії заслуговує на більшу увагу. Після скасування частина коштів пішла на подальшу розробку авіоніки, яку, як вважала Ізраїльська аерокосмічна промисловість, вона змогла б продати Військово-повітряним силам Ізраїлю або закордонним замовникам. Кабінет міністрів вирішив, що країна більше не може дозволити собі літак цілком. Але в інженерів усе ще була робота, яку варто було продовжувати.

Саме ця відмінність має визначати наступне рішення. Я хочу, щоб ізраїльські інженери мали справжній шанс побудувати майбутній винищувач. Я також хотів би, щоб вони були присутні при ухваленні рішення, якщо Ізраїль вирішить купити його за кордоном. Перед підписанням я запитав би, які системи Ізраїль зможе модифікувати сам, які ремонти зможе виконувати в себе вдома і які запчастини все одно доведеться везти з-за океану. Ці відповіді можуть виправдати вищу ціну за один літак порівняно з іншим. Їм місце в порівнянні цін від самого початку.

Американці мають усі підстави запитувати, що їхня країна отримує від цих відносин. Колишній ізраїльський дипломат Йорам Еттінгер оцінює щорічну віддачу для США в понад 1000%. Він враховує такі вигоди, як обмін розвідданими та досвід, який ізраїльські екіпажі здобувають, експлуатуючи американську техніку, зокрема F-35. Сам аргумент, що лежить в основі, здається мені переконливішим за будь-яку точну суму в доларах. Виробник може навчитися в пілота, який стикається з проблемою, якої його інженери ніколи не бачили під час випробувань. Визначити щорічну вартість цих знань значно важче. Так само важко визначити, яку їх частину втратив би Вашингтон, якби Ізраїль купував той самий літак за власні гроші.

Як наочніший приклад того, чого дві країни можуть досягти разом, розгляньмо Arrow 3. Під час випробування в січні 2019 року в центральному Ізраїлі радар відстежив ціль, система управління бойовими діями розрахувала відповідь, і стартував перехоплювач Arrow 3. Випробування проводила Ізраїльська аерокосмічна промисловість у співпраці з Військово-повітряними силами Ізраїлю за участі ізраїльського та американського агентств протиракетної оборони. Систему було розроблено для перехоплення балістичних ракет за межами атмосфери. Це був проєкт із чітко визначеною інженерною метою та результатом, який обидва партнери могли оцінити.

Я зберіг би місце для таких проєктів у будь-якій майбутній угоді. Вашингтон може вирішувати, які спільні програми заслуговують на американське фінансування. Ізраїль повинен вирішувати, де залежність від іноземного постачальника створює ризик, якого він не може собі дозволити. А коли дві країни таки вирішують щось будувати разом, громадськість обох має право знати, що вносить кожен партнер і чим кожен може користуватися.

Що ж до наступного винищувача Ізраїлю, я залишив би відкритою можливість купити американський, побудувати ізраїльський або розробити його разом із партнером. На чому я наполягав би вже зараз, — щоб Ізраїль визначив можливості, які йому необхідно зберігати в себе, і фінансував їх достатньо довго, щоб його інженери встигли дати результат. А тоді поверніться до того літака на землі. Якщо сьогодні вночі виявлять несправність, а ескадрилья знадобиться завтра, що Ізраїль зможе зробити сам до сходу сонця? Саме це питання я поставив би кожному, хто вестиме переговори про наступну угоду.

Статті в «Голосах» пишуть учасники спільноти. Думки, факти й зображення належать авторам; TheStateOfIsrael.com їх не перевіряє і не схвалює.

Коментарів поки немає.

Щось пішло не так

Не вдалося виконати цю дію. Перевірте з’єднання та спробуйте ще раз.